Лінгвоцид (мововбивство)

Лінгвоцид через "зближення" і уподібнення

Втручання у структуру та функціонування української мови розпочалося ще в царській Росії. "Дбала цензура навіть про чистоту і нашої вкраїнської мови, — вона не дозволяла неологізмів, не допускала нових слів, що показують якісь культурні розуміння..." (І.Огієнко). У п'єсах допускалося вживання української мови лише персонажами-селянами. Друкувати українські тексти, дозволені цензурою, можна було тільки російським правописом, "єрижкою". Однак тотальний наступ на структуру української мови почався в Країні Рад.
Однією з догм XIX століття було твердження про злиття народів у єдину загальнолюдську націю з загальнолюдською мовою. За практичне втілення цієї догми у життя взялись російські більшовики. У їхній реалізації прогрес справді набув вигляду "язичницького ідола, котрий не бажав пити нектар інакше, ніж із черепів убитих" (А.Камю). На цвинтарі мов мала торжествувати Мова. Але оскільки "доля утопії — у служінні цинізмові" (А.Камю), то на роль Мови була призначена одна з мов, причому та сама, заради якої заборонялись усі інші мови в добільшовицькій Росії.
Українська мова була поставлена в центрі полігону, де проводився експеримент "злиття мов". "Зливали" саме її, відціджуючи з неї самобутні, специфічні ознаки і перетворюючи її на "бліду й незграбну копію російської мови" (С.Караванський) зі слідами ерозії та ознаками примітивізму.
Деформації був підданий правопис, фонетика, граматика і особливо лексика. Коли вживали "валіза", а не "чемодан", "фотель", а не "крісло", "від дня народження", а не "з дня народження", то це вже трактувалось як інакомислення (Л.Кореневич).
Звертає на себе увагу те, що вилучалися не будь-які слова, скажімо, "дорога", "вода", "ліс", а такі лексичні та фразеологічні одиниці, які мають національно-символічний зміст: "Україна", "Київська Русь", "козак", "Запорізька Січ", "рідна мова", "українська нація". Не прийнято було вживати і слова типу "денаціоналізація", "асиміляція", "русифікація" тощо. Вживанням слів керували відповідні інстанції. "Перед війною редакція "Комуніста" розсилала списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати, — слова, яких уживати" (Ю.Шевельов). Внаслідок такої політики мова була "редукована до газетного словника, як музика — до маршів, а живопис — до портретів вождів" (О.Пахльовська).
У ставленні до української мови більшовики і тут не видумали пороху: ще у 1905 році П.Стебницький писав, що цензурою "виключаються такі слова, як "козак", "москаль", "Україна", "український&q